| Galushka | Дата: Суббота, 28.06.2008, 01:21 | Сообщение # 1 |
 Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 2
Статус: Offline
| Часто в метро нам доводиться чути тоненькі пронизливі голоси молодих а часом і зовсім юних жінок/дівчат що розповідають свою жахливу біографію про згорілі будинки, про померлих родичів, про чоловіків, що їх кинули..і найголовнішим є те, що на руках вони тримають грудних дітей...від такої картини(та такого голоса)стискується серце... але стискується воно не довго..
стискується серце від жалю допоки цей жаль не змінюється на страшну лють..адже ми, освічені молоді люди розуміємо, що вона, це маленьке створіння з відрепетируваним голосом, лише частина великої системи, великого бізнесу...мафії, що змушує малих дітей вивчати стандартні монологи та ходити по вагонам просячи копійку...мафії що накачує немовлят наркотиками, щоб вони не плакали (а ви думали, що та дівчина справді мама? де там!!!!)..Думаю, можна і не говорити про те, що дітки ці живуть зовсім не довго..
стає лячно, дійсно лячно коли розумієш, що є дорослі (а якщо дорослий, то значить розумний), що не лише спокійно на це дивляться, а я організовують та спонсують це все...що ж буде далі? чи може це норма речей, і на таке не варто звертати уваги, бо кожен заробляє як може..якщо це так, то в такій країні я не хочу жити...а тим паче народжувати дітей... Через такі от "моменти" і починаєш піддавати сумнівам те, що світ та люди насправді добрі...Будь ласка, скажіть мені що я помиляюсь!
In the end, everything is a gag
Charlie Chaplin
|
| |
| |
